За сюжетом Акіра Яґамі помирає, рятуючи дитину, і перероджується в іншому світі гобліном — істотою, яка зазвичай живе лише сім днів і не здатна ні на що, крім виживання. Але скіл, отриманий при переродженні, дає йому не лише довге життя, а й можливість успадковувати здібності інших гоблінів, які помирають поруч. Коли один із мешканців села вбиває людину і на гоблінів вирушає каральний загін, Акіра вперше використовує не силу, а слова: він іде на переговори до графа Сімона й домагається автономії для села. Далі до нього приєднуються демони, ельфи й навіть дракони, і поступово він усвідомлює, що його головна зброя — не меч і не магія, а вміння бачити в інших не ворогів, а людей, з якими можна домовитися. Але чим більшої ваги набуває його село, тим більше тих, хто хоче його знищити, і тепер Акірі доведеться вирішити, чи готовий він захищати своїх нових друзів ціною, яку він не платив у попередньому житті.
«Переродився гобліном, є питання?» (2026) — це історія про те, як людина, яка звикла бути непомітною й поступатися іншим, отримує шанс прожити життя за власними правилами, навіть якщо це життя починається в тілі найслабшого монстра. Прем'єра відбулася 5 жовтня 2026 року, а виробництвом займалася студія BAKKKA під керівництвом режисера Рьоти Кавахари, який раніше працював над епізодами «86: Eighty-Six». Головні голоси — Кікуносуке Тоя, Йоко Хікаса та Адзуса Тачібана, і їхній склад став одним із головних аргументів для глядачів ще до прем'єри. В основі лежить манга Надзуни Мікі та Цукаси Аракі, яка виходить у Shueisha, і творці обіцяють зберегти баланс між комедією та серйозними моментами: головний герой не стає жорстоким месником, а використовує колишній досвід менеджера, щоб домовлятися, а не воювати. Критики відзначили, що перші епізоди тримають швидкий темп: уже в першій серії Акіра рятує село від помсти людей, а в другій вирушає на переговори з графом Сімоном, чиї мотиви незрозумілі до останнього моменту. Окремої уваги заслуговує система скілів: успадкування здібностей працює не як просте накопичення, а як комбінування, і саме це дозволяє історії уникати відчуття «нескінченного бусту».