Зграя, за якою він повертається, зустрічає зиму в скруті: їжа закінчується, ватажок Кона старіє, а молоді вовки вже претендують на його місце. Щоб вижити, їм доведеться зважитися на полювання, яке вважається одним із найнебезпечніших у Арктиці, — на лося, здобич удесятеро більшу за них. Берти слідує за ними разом із місцевими провідниками Батчем Сондерсом і Майком Раймером, і поступово фільм перестає бути просто спостереженням за хижаками. Він показує, як вовки змінюють ліс навколо себе: залишки їхньої здобичі годують росомах, лисиць, воронів та комах, а самі вовки регулюють популяції травоїдних, не даючи їм знищити рослинність. Але найсильніше в цій історії — не наука, а те, як Берти дивиться на Кона: не як на об’єкт, а як на знайомого, якого він упізнає після довгої розлуки, і якого, попри всі професійні правила, не може не сприймати близько до серця.
«Вовки крупним планом з Берти Грегорі» (2026) — документальний фільм National Geographic, прем’єра якого відбулася 6 листопада 2026 року на Nat Geo, а стрімінг стартував наступного дня на Disney+ та Hulu. Це не черговий епізод із циклу про дику природу, а повернення до історії, яку Берти Грегорі почав сім років тому: він знову їде до Гудзонової затоки, щоб зустрітися з тією самою зграєю вовків, за якою спостерігав роками. Для Грегорі це принципово інший підхід, ніж той, якого навчають документалістів: замість того щоб ховатися від тварин і зберігати дистанцію, він дозволяє вовкам знати про свою присутність, і саме ця довіра дає змогу знімати те, що зазвичай залишається за кадром. Знімальний процес був виснажливим: команда долала 50–60 кілометрів на день на снігоходах у пошуках зграї, а одного разу, повернувшись додому після 40 кілометрів, виявила вовків, які пробігали просто повз їхні двері. Окрема деталь: попри те, що поруч були білі ведмеді й лосі, Грегорі зізнавався, що жодного разу не відчував страху саме через вовків — лише холод і втому.