Історія починається з того, що Сталлоне, який ледве зводить кінці з кінцями, випадково потрапляє на перегляд бою Алі проти Вепнера. Він бачить, як зал встає на підтримку боксера, якого всі вважали приреченим, і розуміє: це саме та історія, яку він хоче розповісти. За кілька днів він пише сценарій, який вражає продюсерів Вінклера і Чартоффа, але ті бачать у головній ролі зірку на кшталт Іствуда. Сталлоне відмовляється від 400 тисяч доларів, бо не уявляє, що хтось інший зіграє Роккі. Починається тривала боротьба: студія тисне, гроші тануть, а сам Сталлоне сумнівається, чи не помиляється він, ставлячи на себе. Коли продюсери нарешті поступаються, починаються зйомки, і тепер йому доведеться не просто довести, що він має рацію, а й витримати фізичне та емоційне виснаження, яке перетворює мрію на реальність.
«Роккі — це я» (2026) — це історія про те, як найвідоміший фільм-аутсайдер у Голлівуді ледь не залишився без свого головного аутсайдера. Прем'єра відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто у вересні 2026 року, де стрічка отримала тривалі овації стоячи, а в прокат вона вийшла 6 листопада. Режисер Пітер Фарреллі, відомий за «Зеленою книгою», зняв картину за сценарієм Пітера Гембла, а головну роль зіграв Ентоні Іпполіто, чия зовнішність і манера говорити настільки нагадують молодого Сталлоне, що глядачі забувають, що перед ними актор. Цікаво, що Фарреллі зізнався: він не знав усіх деталей цієї історії, поки не прочитав сценарій, і саме тому вирішив знімати — йому здалося, що реальність тут цікавіша за вигадку. Окремої згадки варта участь самої Саші Чак, першої дружини Сталлоне, яка в реальному житті підтримувала його в найскладніші роки, і у фільмі її роль виконала Анна-Софія Робб, яка, за відгуками критиків, створила образ жінки з власною силою, а не просто «дівчини при головному героєві».